Оптими

1

А ми літали – пам’ятаєш? –
весняно й сонячно було!
Проміння бризки золотаві
ти звив коронно на чоло.
Вогонь кохання вклав у квіти.
Сховав збентеженість, мов скарб.
...В житті такі бувають миті,
котрі – віка!

2

Була душа мов лід затерпла.
І хоронилась неспроста...
Щось таємниче й дуже тепле
у ній сьогодні пророста.
Відважилась, знайшла всі струни,
Заряджені в височині.
Дощ позмивав грози відлуння,
А ти всміхаєшся мені!

3

Що з того, що птахи співають
Серед трояндових алей?
Чи з того, що п’янкі розмаї –
Коханці запашних лілей?
Ховаю всі сердечні ритми
У потаємній глибині...
Бо не зі мною ти відкритий
Ні восени, ні повесні...

4

Пригорнусь до твоїх грудей,
Два слова мовлю втішних,
І не впізнаю раптом: де
Печаль твоя торішня? –
Підкручується бравий вус,
Підошви „хваць” тупочуть.
А понад нами нижче бус
Спускається... Мій Отче!

5

У час, коли бруньки стріляють
Й блакитний струм тече з небес,
Собі я зізнаюсь зівяло,
Що вже давно люблю тебе.
Але тобі байдужий дотик
Моїх нестриманих очей.
І все ж кохати буду, доки
Життя чаруюче тече!

6

Що зрозумів, неначе Бог,
Та розігнав сердечні чвари,
Вона до ніг кладе вінок
Жіночіх, незбагненних чарів,
Кохання вічну чистоту
І незатьмареність чудову
За мрії здійсненість, за ту
Презагадкову випадковість.

7

Гудуть розсерджено вітри,
Як передтеча грозовія.
А ти засмучено зустрів
Її надії молодії.
Очима поглинав. Зітхав
Та вабив поглядом ігриво...
Ще почекається: нехай
Зростає зіронька щаслива!

8

Закрутила дороги вузлом,
Віднесла за околицю тихо.
А веселка над рідним селом
Посміхнулася, ніби в утіху.
Ти гадаєш – закінчення тут?
І не випростать стомлені плечі?
А поглянь на ту ряску густу:
Попід нею невтомність щось шепче!..

9

Розрив

Колядувала заметіль
Пухнастим сніговим щедрів’ям,
Розклинюючи вас навпіл,
Доводячи, що ви – не рівня.
В серця збирала холода
Та словом ...дихала осудним...
Палахкотів думками дах,
А с н і г ...теплішав, танув – люднув...

10

Всміхаєшся, а біль горить
натхненним полум’ям високим.
Здавалося б: ти вийшов з гри
і ми щасливі – одинокі.
Але чомусь поблід ліхтар,
прив’яв бузок, лілея сохне.
...Жене натомлений вівчар
дві наші долі й стиха стогне.

2012 р.