ОСТАННІЙ ГРИФОН

Небо відплатить снігом,
Якщо йому не віриш...
Спалиш сміття і вірші –
Станеш осіннім звіром.
Радістю ні-для-кого.
Божим дитям немилим...
Не прогодують ноги, -
То порятують крила...
Може і ні... Злітати
Ярим вогнем на біле..?
Тільки не в небо, брате:
Хтось усе’дно поцілить..!
Тільки не в ліс... Тривога
Ранішнім сном протане...
Нюшать хорти нервово
Стежку твою останню.
Гостро запахне листя
Позаторішнім раєм...
Стріли несуть на вістрях
Поклик твоєї зграї.

*****

Зрікаюся годі
Хіба не зрікалася неба
Зоря що скотилась
У попіл багаття твого земле
Не клич не почую
Бо скільки вже раз розбивалась об тебе
На крила пошарпано пісню твою вітре
Зрікаюсь не вірю
Бо доста назбирано в мене
Спокійного холоду
Слів твоїх брате мій світлий
Зрікаюсь обридла
Нудота ілюзій
Прадавнього чуда
І добре, що зовсім нечутно
Пошерхлі уста прошепочуть
Вернися!
Тобі того краще не чути.

*****

Комашка плаче бо жива
Вікно всміхається нещиро
Осіння сонячна жорства
Лісами прийнята на віру
Посію гаманець і відчай
Збіжу зриваючись у літ
Стрімкими сходинками літ
І зупинюсь на межиріччі.
Тремтить комарик у дворі
Кватирку причиню нещільно...
Порожніх яблунь вівтарі
Шкарубко нюшать надвечір’я.

*****

Цей дощ як борщ солоно-кислуватий
Кленовим листом липне до плеча
Затерп у філіжанці чорний чай.
Осінній відчай мій напівприватний...
Вам зась до нього, хлопчику, і край...
В герої хочеш – казку вибирай
Будуй сюжети і виборюй зброю...
А тим, кому не прагнеться в герої –
Осінній відчай і холодний чай.