Липнева казка

На пагорбах чемно шавлії вклонялись.

Між них острівками чебрець духмянів.

А там, над ставками, мов диня жовтава,

Зорею вечірньою місяць горів.

Всі денні турботи до скриньки прибрала.

Огудиння-линви вкрив білий туман.

Пливе понад хату пісенно і свято

Липневою спекою мрійний обман.

Шляхи до батьківського дому

В духмяних балках, ніби винний келих,

Всі квіти мене пестили одразу.

Плекала я наснагу в білих селах.

Йшла напрямки, не зойкнувши ні разу.

А в косах — мальва й реп'яхів доволі.

В подолі чіпко череда юрмилась.

Колисана у срібних травах Долі,

До осокорів татових тулилась.

Гойдали віти тут дитинства роки

Понад ставком. Вода в нім зацвітала.

І тішились з моїх думок сороки.

Мрійливі сни… З них юність виглядала.

Шляхи, стежки, дороги й перехрестя —

Все згодом довелося  перетерти.

І, щоб земную ношу гідно нести,

Ставав характер і твердим, і впертим.

Тендітне серце за туманом плине.

Толочать спогади стрімку отаву.

Лікує душу темно-синя глина

Із чарівного батьківського ставу.