*  *  *

«Краще там, де нас немає», — кажуть.

І фарбують в чорний колір, в сажу.

А навіщо? Пофарбуймо в білий!

Де ми з вами — там птахи осіли.

Там де ми — там небо синє-синє.

Ми уже зростили доньку й сина.

Пофарбуймо ж в різнокольоровий:

розростайся, роде, й будь здоровий!

Квітнуть квіти — все для нас, для тебе

Навкруги! Його лиш бачить треба.

Гарно там, де я. Отут — так гарно!

Не сумуй, не переймайся марно!

*  *  *

Я б залюбки посиділа на всонні,

спостерігаючи як плине час,

щоб безтурботною здаватись зовні,

але щоб вогник у мені не згас.

Не квапитись, не думати про зайве

і щиро милуватись тим, що є.

А є — життя. І квітнуть поруч мальви,

які промінням сонце дістає.

ТАТОВА СОРОЧКА

Відпочиваю. Сонце сіло,

вже зроблено усе до діла.

І зовсім це не випадково,

неначе на дверях підкова —

сорочку маю від татуся,

нічого з нею не боюся.

Бо не проста вона — чарівна,

її вдягла — і я царівна.

Про тата думаю, й підмога

з`являється, немов від Бога.

І в сутінках при сяйві зірки

Лиш подумки я до домівки

підходжу й бачу рідні лиця.

Та це лиш наша таємниця…