Ю В I Л E Й Н Е
Вiдкорковую пляшку пам'ятi. Джини-спогади виринають: за добрим – злий, за блiдим – яскравий. – Вам чого, повелителю? – Скучив… Такi от справи. Може, буде не так самотньо з вами, казковими.
У минуле! Де стiльки сталось – брудного й чистого… Де, можливо, ждуть i ще й досi вважають рiдним. Де не знав чудернацьких слів – «дiастола» й «систола»: уживались обидвi навіть з шаленим ритмом…
За пiдтримку – подяка. Вiльнi! Ростиму. Житиму. Заселяючи пляшку-пам'ять новими джинами… * * *
Довiдкова? Оранжерею, де квiтне папороть! До Купала далеко, але закортiло зараз. Хтось, напевне, вже там — i мене загризає заздрiсть. Що є духу пометеорю крiзь дощ без каптура!
Почекайте… Коментарiв не треба уїдливих. Може, ще поживе сподiвання моє на диво. Пошукайте, допоможiть шукачу наївному…
Розумiння-зiтхання. Чекання. Гроза. Надiя…
С У Б С Т А Н Ц І Я М З И М Т А
Дорогу притисли до берега сiрi брили. Тут мох — навсiбiч. I не втямиш: а де ж та Пiвнiч... Негода. Автiвка загрузла. Виходьмо! Пiшки здолаємо заданi вiдстанi повз обриви.
А десь недосяжно далеко вирує Адлер i море цілує чиїсь пересмаглi спини... Та досить ниття! Переможе не той, хто скиглить — і дух наш гартує невиправдана бравада.
Кавказе! I солодко, й сумно в твоїх тенетах. Штовхаємо «Ладу» по вуха в грязі цiлющiй. Масаж перевтомлених нiг. Камiнцi колючi... Промiння крiзь дощ — наче свiтло в кiнцi тунелю… * * *
ДваПiЕр-ДваПiЕр, ДваПiЕр-ДваПiЕр – акробатять колеса по рейках потомлених. Чом не спиш, о, народжений в Ес-Ересер? Скiльки долею митниць тобi наготовано…
Наче змiй, заповзає наш потяг у степ, долинають новини: жаданi – й небажанi. Десь попереду – порт, завантажений баржами, шал романiв i зав’язь нових повiстей.
Чом не спиш? Нiби й кави мiцної не пив – замовляв гоголь-моголь з дорогами й дурнями. ДваПiЕр-ДваПiЕр… Скiльки дум передумано. Скiльки згадано знакiв за комою Пi…
О, хропіння сусіда, гартуй мій терпець! Передує кордону мiняйло з десятками. I чотири стiни затiсного купе вiдчуттям несвободи виразно просякнутi…
* * *
Скажи честно: ты – шпион Саакашвили? На чью разведку работаешь?
Абхазський прикордонник – менi
«Шьто в сумкє?» «Палатєнце… Щьотка, паста… Вада… Кондоми, зонтiк… I лєкарства….»
Пiцундська сосно, ось тобi мiй паспорт: це – т р и з у б. Не сокира. Не лякайся.
Сюди я – з миром. Як завжди й усюди. Не схильний називати це недолiком. Не ворог анi Мцхетi, нi Пiцундi, анi тому тупому прикондомнику.
О, пси Апсни*, зiпсованi погонами, поганими озброєнi манерами (щоправда, по-святковому поголенi, немов перед парадом чи маневрами),
я не до вас. До сосон, до прибою. Востаннє. Бо аж надто ви гостиннi. Пильнуйте!! I лiкуйте паранойю й надмiрну пиху. Дякую. Щасти вам.
* Апсни (абхаз.) - Абхазiя
* * *
«До-щi! До-щi! Гнучка система знижок…» – щодня волає осiнь заклопотано. Мовчать мiста i селища – принишкли: вже, наче, й напились. Немає попиту.
Якби ж вона тривала нескiнченно – п’янка пора, що зветься лiтом бабиним!.. Скисай, проiгнорована вечерє, убита мiкрохвилями та БАДами.
Можливо, я мiж лип та павутиння знайду своє невимолене, втрачене…
О панi Я. з далекого Путивля, вернувся князь. Не плач – нема ж мотивiв – з’явившись у вiкнi своїм загратчанiм…
|