Олександр Бобошко

Ю В I Л E Й Н Е

Вiдкорковую пляшку пам'ятi. Джини-спогади
виринають: за добрим – злий, за блiдим – яскравий.
– Вам чого, повелителю?
– Скучив… Такi от справи.
Може, буде не так самотньо з вами, казковими.

У минуле! Де стiльки сталось – брудного й чистого…
Де, можливо, ждуть i ще й досi вважають рiдним.
Де не знав чудернацьких слів – «дiастола» й «систола»:
уживались обидвi навіть з шаленим ритмом…

За пiдтримку – подяка. Вiльнi! Ростиму. Житиму.
Заселяючи пляшку-пам'ять новими джинами…

 

* * *

Довiдкова? Оранжерею, де квiтне папороть!
До Купала далеко,
але
закортiло зараз.
Хтось, напевне, вже там —
i мене загризає заздрiсть.
Що є духу
пометеорю крiзь дощ
без каптура!

Почекайте… Коментарiв не треба уїдливих.
Може, ще поживе
сподiвання моє
на диво.
Пошукайте,
допоможiть шукачу наївному…

Розумiння-зiтхання.
Чекання.
Гроза.
Надiя…

С У Б С Т А Н Ц І Я    М З И М Т А

Дорогу притисли до берега сiрi брили.
Тут мох — навсiбiч. I не втямиш: а де ж та Пiвнiч...
Негода. Автiвка загрузла. Виходьмо! Пiшки
здолаємо заданi вiдстанi повз обриви.

А десь недосяжно далеко вирує Адлер
i море цілує чиїсь пересмаглi спини...
Та досить ниття! Переможе не той, хто скиглить —
і дух наш гартує невиправдана бравада.

Кавказе! I солодко, й сумно в твоїх тенетах.
Штовхаємо «Ладу» по вуха в грязі цiлющiй.
Масаж перевтомлених нiг. Камiнцi колючi...
Промiння крiзь дощ — наче свiтло в кiнцi тунелю…

 

* * *

ДваПiЕр-ДваПiЕр,
ДваПiЕр-ДваПiЕр –
акробатять колеса
по рейках потомлених.
Чом не спиш,
о, народжений в Ес-Ересер?
Скiльки долею митниць
тобi наготовано…

Наче змiй,
заповзає наш потяг у степ,
долинають новини:
жаданi – й небажанi.
Десь попереду – порт,
завантажений баржами,
шал романiв
i зав’язь нових повiстей.

Чом не спиш? Нiби й кави мiцної не пив –
замовляв гоголь-моголь з дорогами й дурнями.
ДваПiЕр-ДваПiЕр… Скiльки дум передумано.
Скiльки згадано знакiв
за комою Пi…

О, хропіння сусіда, гартуй мій терпець!
Передує кордону мiняйло з десятками.
I чотири стiни затiсного купе
вiдчуттям несвободи
виразно
просякнутi…




* * *

       Скажи честно: ты – шпион Саакашвили?
       На чью разведку работаешь? 

             Абхазський прикордонник – менi

«Шьто в сумкє?»
«Палатєнце… Щьотка, паста…
Вада… Кондоми, зонтiк… I лєкарства….»

Пiцундська сосно, ось тобi мiй паспорт:
це – т р и з у б. Не сокира. Не лякайся.

Сюди я – з миром. Як завжди й усюди.
Не схильний називати це недолiком.
Не ворог анi Мцхетi, нi Пiцундi,
анi тому
тупому
прикондомнику.

О, пси Апсни*, зiпсованi погонами,
поганими озброєнi манерами
(щоправда, по-святковому поголенi,
немов перед парадом чи маневрами),

я не до вас. До сосон, до прибою.
Востаннє. Бо аж надто ви гостиннi.
Пильнуйте!! I лiкуйте паранойю
й надмiрну пиху.
Дякую. Щасти вам.


* Апсни (абхаз.) - Абхазiя


* * *

«До-щi! До-щi! Гнучка система знижок…» –
щодня волає осiнь заклопотано.
Мовчать мiста i селища – принишкли:
вже, наче, й напились. Немає попиту.

Якби ж вона тривала нескiнченно –
п’янка пора, що зветься лiтом бабиним!..
Скисай, проiгнорована вечерє,
убита мiкрохвилями та БАДами.

Можливо, я мiж лип та павутиння
знайду своє невимолене, втрачене…

О панi Я. з далекого Путивля,
вернувся князь. Не плач – нема ж мотивiв –
з’явившись
у вiкнi своїм
загратчанiм…